Правовий статус адвоката

11.08.2018 Выкл. Автор admin

§ 3- Правовий статус адвоката

Адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу ад­воката України.

Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, ор­ганах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.

При здійсненні професійної діяльності адвокат має право:

представляти і захищати права та інтереси громадян і юридич­них осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповід­них питань;

збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема:

запитувати і отримувати документи або їх копії від підпри­ємств, установ, організацій, об’єднань, а від громадян — за їх згодою;

ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організа­ціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;

отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потре­бують спеціальних знань, опитувати громадян;

застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства;

доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові моти­вовані відповіді на ці клопотання і скарги;

бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на за­сіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг тощо.

При здійсненні своїх професійних обов’язків адвокат зобов’язаний:

неухильно додержувати вимог чинного законодавства;

використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб;

адвокат не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридич­ної допомоги у випадках, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать ін­тересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представ­ник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, у випадках, коли він є родичем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого із складу суду, потерпілого, цивільного позивача тощо.

Адвокат може мати помічника або кількох помічників із числа осіб, які мають вищу юридичну освіту. Умови роботи визначаються контрактом між адвокатом (адвокатським об’єднанням) і помічни­ком адвоката з додержанням законодавства про працю. Помічник адвоката може виконувати доручення у справах, які знаходяться у провадженні адвоката, крім тих, що належать до процесуальних повноважень останнього.

Адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю. Пред­метом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здій­сненні своїх професійних обов’язків.

Дані досудового слідства, які стали відомі адвокату у зв’язку з виконанням ним своїх професійних обов’язків, можуть бути роз­голошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, які допустили розголошення відомостей досудового слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Крім цього, забороняється розголошувати відомості, що станов­лять предмет адвокатської таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб також помічнику адвоката та посадовим особам адвокатських об’єднань.

Оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між гро­мадянином чи юридичною особою і адвокатським об’єднанням чи адвокатом. У разі участі адвоката у кримінальній справі за при­значенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість, оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави в порядку, встановленому Ка­бінетом Міністрів України. Порядок призначення адвоката для подання юридичної допомоги громадянам визначається криміналь­но-процесуальним законодавством.

Якщо договір розривається достроково, оплата праці адвоката провадиться за фактично виконану роботу. У разі неналежного ви­конання доручення на вимогу громадянина або юридичної особи, які уклали договір з адвокатом чи з адвокатським об’єднанням, внесена плата повертається їм повністю або частково, а при ви­никненні спору — за рішенням суду.

За порушення вимог Закону України «Про адвокатуру», інших актів законодавства, що регулюють діяльність адвокатури, Прися­ги адвоката України рішенням дисциплінарної палати кваліфіка­ційно-дисциплінарної комісії до адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення:

зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на строк до одного року;

анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржено до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури або в судовому порядку. Питання про дисциплінарну відповідальність адвоката — члена адвокатського об’єднання регулюється також статутом відповідного об’єднання.

Адвокатська діяльність може бути припинена рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, а видане свідоцтво анульоване у випадках:

засудження адвоката за вчинення злочину — після набрання вироком законної сили;

обмеження судом дієздатності або визнання адвоката неді­єздатним;

грубого порушення вимог Закону України «Про адвокатуру», інших актів законодавства України, які регулюють діяльність ад­вокатури, а також Присяги адвоката України.

§9. Правовий статус адвокатури

В умовах формування в Україні демократичної правової держави зростає необхідність посилення забезпечення прав і свобод громадян. Велика роль в цьому належить адвокатурі, що є добровільним професійним суспільним об’єднанням, покликаним, згідно Конституції України сприяти захисту прав, свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб.

Правовий статус адвокатури в Україні регламентується Законом України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р., де чітко визначені принципи і організаційні форми діяльності адвокатури, види адвокатської діяльності, професійні права адвоката, його обов’язку, гарантії адвокатської діяльності і т.д.

Щоб особа мала право стати адвокатом, воно повинне відповідати наступним вимогам: мати вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом юриста або помічника адвоката не менше два роки; здати кваліфікаційні іспити і отримати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; прийняти присягу адвоката України; не працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, Служби безпеки, державного управління; не мати судимості.

Адвокатура України діє на основі наступних принципів:

Адвокатські об’єднання реєструються в Міністерстві юстиції України, а потім письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати — про отримання свідоцтва на право займатися адвокатською діяльністю. Адвокатські бюро, колегії, фірми і інші види адвокатських об’єднань є юридичними особами.

Адвокати здійснюють наступні види діяльності: дають консультації і роз’яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки за законодавством; складають заяви, Скарги і інші документи правового характеру; засвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; представляють в суді, інших державних органах інтереси громадян і юридичних ^лиц; надають юридичну допомогу підприємствам, установам, Організаціям; забезпечують правовий захист підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб; виконують свої обов’язки відповідно до карно-процесуального законодавства в період дізнання і попереднього слідства. Адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом якої є питання, з якими громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, істота консультацій, порад, роз’яснень і інших відомостей, отриманих адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків.

Законодавством встановлені необхідні юридичні гарантії адвокатської діяльності. Професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, здирство від адвоката, його помічника, посадовців і технічних працівників адвокатських об’єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути допитаний як свідки. Документи, які пов’язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають огляду, розголошуванню або вилученню без згоди на цю адвоката. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв’язку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, р. Києва. Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу.

ПРАВОВИЙ СТАТУС АДВОКАТА В УКРАЇНІ

Порядок набуття, зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю

Адвокатська діяльність — це незалежна професійна діяльність адвоката із здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Відповідно до ст. 1 Закону адвокатом є фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах і в порядку, передбачених цим Законом. Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вишу юридичну освіту, здобуту в Україні, а також в іноземних державах і визнана в Україні в установленому законом порядку, володіє державною мовою, має стаж роботи у галузі права не менше двох років після здобуття нею повної вищої юридичної освіти, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Не може бути адвокатом особа, яка:

1) має не погашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також

злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі;

  • 2) визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною;
  • 3) позбавлена права на заняття адвокатською діяльністю, — протягом двох років з дня прийняття рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю;
  • 4) звільнена з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги, вчинення корупційного правопорушення, — протягом трьох років з дня такого звільнення.

Крім того несумісною з діяльністю адвоката є:

  • 1) робота на посадах осіб, зазначених у п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції». Ці вимоги не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі);
  • 2) військова або альтернативна (невійськова) служба;
  • 3) нотаріальна діяльність;
  • 4) судово-експертна діяльність.

У разі виникнення обставин несумісності, встановлених ч. 1 цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.

Особа, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам частин 1, 2 ст. 6 Закону, має право звернутися до КДКА за місцем проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту. Рішенням РАУ № 270 від 17 грудня 2013 р. був затверджений Порядок допуску до складення кваліфікаційного іспиту, порядок складення кваліфікаційного іспиту та методика оцінювання результатів складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні (далі — Порядок). Також РАУ затвердила Програми складення кваліфікаційних іспитів (усного та письмового) (далі — Програма) та Правові фабули для письмового кваліфікаційного іспиту (далі — Фабули).

Особа, яка виявила бажання набути статус адвоката (далі — Заявник), звертається до КДКА регіону за місцем проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту. Кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка виявила бажання стати адвокатом, і полягає у виявленні знань особи, яка бажає займатися адвокатською діяльністю, в галузі права, історії адвокатури, адвокатської етики та рівня її практичних навичок і вмінь у застосуванні нормативно-правових актів. Не є перешкодою для вирішення питання про допуск до складення кваліфікаційного іспиту особи, яка на час звернення із заявою про допуск і складення кваліфікаційного іспиту обіймає посади, передбачені ч. 1 ст. 7 Закону. Оцінка несумісності займаних особою посад з адвокатською діяльністю здійснюється радою адвокатів регіону при вирішенні питання про допуск особи до стажування.

Заява про допуск до складання кваліфікаційного іспиту має бути розглянута протягом 30 днів з моменту її надходження до КДКА. КДКА перевіряє відповідність особи вимогам, встановленим частинами 1, 2 ст. 6 Закону. З метою перевірки повноти та достовірності відомостей, повідомлених особою, яка виявила бажання стати адвокатом, і за наявності письмової згоди такої особи КДКА, кваліфікаційна палата або визначений нею член палати можуть звертатися із запитами до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об’єднань, що зобов’язані не пізніше десяти робочих днів з дня отримання запиту надати необхідну інформацію. Відмова в наданні інформації на такий запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть відповідальність, встановлену законом.

Розгляд питання про допуск до складання кваліфікаційного іспиту відбувається на засіданні кваліфікаційної палати КДКА без участі Заявника. За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів КДКА приймає одне з таких рішень:

  • 1) допуск особи до складення кваліфікаційного іспиту;
  • 2) відмова в допуску особи до складення кваліфікаційного іспиту. Рішення приймається відкритим голосуванням більшістю голосів

від загальної кількості членів кваліфікаційної палати КДКА. Рішення про відмову в допуску особи до складення кваліфікаційного іспиту може бути оскаржено до ВКДКА або до суду протягом тридцяти днів з дня його отримання. Особі, яка звернулася із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту, повідомляється про прийняте рішення письмово протягом трьох днів з дня його прийняття.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про допуск до складення кваліфікаційного іспиту, в установлений КДКА строк, але, у будь-якому випадку, не пізніше дня, що передує даті складання кваліфікаційного іспиту, зобов’язана внести на банківський рахунок комісії плату за складення кваліфікаційного іспиту, в розмірі, встановленому РАУ.

Організація та проведення кваліфікаційного іспиту здійснюються кваліфікаційною палатою КДКА. У засіданні палати з правом голосу може брати участь голова КДКА. Кваліфікаційний іспит проводиться не рідше як один раз на три місяці. КДКА (кваліфікаційна палата) оприлюднює інформацію про дату, час, місце проведення кваліфікаційного іспиту та список осіб, які допущені до його складення (із зазначенням прізвища, ім’я, по батькові таких осіб і дати подання ними заяви про допуск до складення кваліфікаційного іспиту) на своєму сайті (або на сайті НААУ) та/або через засоби масової інформації (в інший загальнодоступний спосіб) не пізніш як за сім днів до проведення іспиту. Особа, допущена до складення кваліфікаційного іспиту, має право заявити відвід члену палати або голові КДКА, якщо він бере участь у засіданні палати, до початку проведення кваліфікаційного іспиту, коли вважає, що член палати або голова КДКА зацікавлений у результатах іспиту, чи має сумнів у Його об’єктивності з інших причин. Рішення палати щодо відводу члена палати або голови КДКА, якщо він бере участь у засіданні палати, приймається відкритим голосуванням більшістю голосів від загальної кількості осіб, які беруть участь у засіданні палати. Член палати або голова КДКА, якому заявлено відвід, участь у голосуванні з цього питання не бере.

Кваліфікаційний іспит складається державною мовою, з урахуванням положень Закону України «Про засади державної мовної політики». Кваліфікаційний іспит поділяється на дві частини: письмовий іспит і усний іспит, які складаються окремо. На підставі Програми КДКА своїм рішенням формує екзаменаційні білети для складення письмового іспиту й екзаменаційні білети для складення усного іспиту. В разі прийняття КДКА рішення про проведення кваліфікаційного іспиту на підставі тестових завдань останні розробляються науково-методичною радою НААУ та затверджуються РАУ.

Другие публикации:  Что делать если срок действия водительских прав истек

Для виконання особами, які складають кваліфікаційний іспит, письмового висновку щодо правової позиції захисту або надання іншої правової допомоги науково-методична рада НААУ розробляє Фабули справ, що підлягають оновленню не менш як на 20% від їх загальної кількості, не рідше ніж один раз на рік. Дані Фабули передаються науково-методичною радою НААУ для їх використання КДКА.

На виконання письмової роботи та для підготовки до усної відповіді особі надається час, який повинен становити не менше двох годин і не перевищувати шести годин для кожної частини іспиту. ‘

Письмовий іспит складається першим. Для складення письмового іспиту особа, яка складає кваліфікаційний іспит, має підготувати вказані в обраному екзаменаційному білеті три завдання з різних галузей права і письмовий висновок щодо правової позиції й тактики захисту або надання іншої правової допомоги по Фабулі наданої справи. Завдання з галузей права мають бути виконані у формі процесуальних документів. Письмовий висновок щодо правової позиції й тактики захисту або надання іншої правової допомоги за Фабулою наданої справи повинен містити правовий аналіз проблемних правовідносин і пропозиції щодо способів і форм захисту прав особи (гіпотетичного клієнта) із зазначенням органів (інших суб’єктів) до яких слід звертатись, назв, видів і основного змісту процесуальних документів, які треба подавати, а також очікуваного позитивного результату. Особа, яка складає письмовий іспит, має право користуватися офіційними текстами нормативно-правових актів на друкованих носіях. Використання інших джерел інформації не дозволяється.

До складення усного іспиту допускаються особи, які успішно склали письмовий іспит. Для складення усного іспиту особа, яка складає кваліфікаційний іспит, має дати відповіді на питання, зазначені в обраному екзаменаційному білеті. При складенні усного іспиту особа, яка складає іспит, має продемонструвати знання законодавства та судової практики. Використання будь-яких джерел інформації при складанні усного іспиту не дозволяється.

За наслідками проведення кваліфікаційних іспитів кваліфікаційна палата невідкладно, але не пізніше наступного дня після проведення іспиту, складає протокол, який підписується головою і секретарем кваліфікаційної палати, а в разі їх відсутності на засіданні палати — головуючим членом палати і членом палати, що вів протокол. Члени кваліфікаційної палати мають право заносити до протоколу свої зауваження. Такий протокол передається голові КДКА не пізніше наступного дня після його складення. Не пізніше десяти днів з дати складення особою кваліфікаційних іспитів КДКА встановлює своїм рішенням результати кваліфікаційних іспитів, приймає рішення про видачу і видає особі, яка успішно їх склала, свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту, за зразком, затвердженим РАУ, або приймає рішення про відмову у видачі свідоцтва. Рішення КДКА щодо відмови у видачі свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту може бути оскаржено особою, якої воно стосується, до ВКДКА або до суду протягом тридцяти днів з дати його отримання.

Особа, яка не склала кваліфікаційний іспит, може бути допущена до складення такого іспиту повторно не раніше ніж через шість місяців. Особа, яка не склала кваліфікаційний іспит повторно, може бути допущена до наступного кваліфікаційного іспиту не раніше, ніж через один рік.

Свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту дійсне протягом трьох років з дня складення іспиту. При видачі свідоцтва особі роз’яснюється її право щодо звернення до Ради адвокатів регіону про призначення стажування або звільнення від стажування з підстав, передбачених законом, для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Від проходження стажування звільняються особи, які на день звернення із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту мають стаж роботи помічника адвоката не менше одного року за останні два роки. Питання про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю без проходження стажування особі як такій, що працювала не менше року протягом останніх двох помічником адвоката, вирішується на засіданнях ради адвокатів регіону. Рада адвокатів регіону на засіданні розглядає заяву й додані до неї документи і проводить співбесіду з особою, яка звернулася із заявою про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та звільнення від стажування, з метою з’ясування готовності особи здійснювати адвокатську діяльність самостійно. На засідання ради адвокатів регіону, в разі необхідності, можуть бути запрошені адвокат, у якого особа працювала в якості помічника, або керівник адвокатського об’єднання, якщо особа працювала помічником в адвокатському об’єднанні. Встановивши, що особа, яка звернулася із заявою про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, відповідає вимогам, встановленим статтями 6, 7, 10 Закону, рада адвокатів регіону приймає рішення про видачу особі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю без проходження стажування. Водночас, особа, яка працювала на посаді помічника адвоката/адвокатського об’єднання після отримання нею свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту, має право звернутися до ради адвокатів регіону про призначення стажування в загальному порядку.

Стажування полягає у перевірці готовності особи, яка отримала свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту, самостійно здійснювати адвокатську діяльність. Рішенням РАУ № 81 від 16 лютого 2013 р., з наступними змінами, затверджено Положення про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. РАУ як виший орган адвокатського самоврядування розробляє методологічні основи стажування та здійснює загальне керівництво процесом стажування осіб, які виявили намір отримати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні. До компетенції РАУ з організації стажування також належать: затвердження Програми стажування та Методики стажування; контроль за веденням радами адвокатів регіонів реєстрів керівників стажування; контроль за організацією процесу стажування радами адвокатів регіонів; надання роз’яснень щодо процесу організації стажування в Україні; проведення загальнодержавних заходів (тренінгів) для стажистів, адвокатів — керівників стажування; розгляд заяв і скарг на рішення рад адвокатів регіону осіб, які виявили намір пройти стажування з метою отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, а також адвокатів — керівників стажування; інші повноваження, необхідні для забезпечення процесу стажування.

Стажуванням є діяльність із формування і закріплення на практиці професійних знань, умінь і навичок, отриманих у результаті теоретичної підготовки особи, яка одержала свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту, для її готовності самостійно здійснювати адвокатську діяльність з метою отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Стажистом адвоката може бути особа, яка має дійсне свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту. На стажистів адвоката поширюється дія положень Закону, Правил адвокатської етики, даного Положення, а також статутів відповідних адвокатських об’єднань, адвокатських бюро, рішень адвоката, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально. Стажування в Україні базується на принципах системності, професійності, єдності програмного та методологічного підходів до підготовки стажиста до самостійної адвокатської діяльності.

Основними завданнями стажування є:

  • — вивчення деонтологічних основ адвокатської діяльності, методів організації роботи адвокатських об’єднань, адвокатських бюро, особливостей діяльності адвоката, який здійснює її індивідуально;
  • — підвищення рівня теоретичних знань і набуття практичних навичок, необхідних для адвокатської діяльності;
  • — поглиблення професійної спеціалізації, накопичення практичного досвіду для якісного надання правової допомоги.

Стажування здійснюється у вільний від основної роботи час стажиста протягом шести місяців, які обчислюються шляхом сумарного обліку робочого часу стажиста, на виконання програми та плану стажування, який має становити не менше 550 годин.

З метою організації та оцінювання стажування осіб, які отримали свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту та виявили намір здійснювати адвокатську діяльність, рада адвокатів регіону: організовує процес стажування в регіоні своєї діяльності; створює та веде реєстр адвокатів — керівників стажування свого регіону, укладає відповідні договори з адвокатами — керівниками стажування; призначає адвоката — керівника стажування в порядку, передбаченому цим Положенням; затверджує індивідуальний план стажування та здійснює контроль за його проходженням особою; впроваджує організаційні заходи з підвищення ефективності освоєння Програми стажування через відповідні лекційні курси, в тому числі на базі спеціалізованих центрів/шкіл адвокатської майстерності, якщо вони створені та діють; здійснює оцінювання стажування відповідно до методики, затвердженої РАУ; зберігає звіти адвоката — керівника стажування, рішення про результати стажування та рішення про успішне завершення стажування; за клопотанням стажиста чи заявою адвоката — керівника стажування рада адвокатів регіону приймає рішення щодо заміни адвоката — керівника стажування в межах строку стажування; якщо кількість адвокатів регіону, згідно з ЄРАУ, перевищує три тисячі адвокатів, — вправі прийняти рішення про створення центрів стажування (в тому числі шляхом заснування з цією метою окремих юридичних осіб); розглядає скарги щодо організації, проходження та керівництва стажуванням.

Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, у складі адвокатського об’єднання (адвокатського бюро), має стаж адвокатської діяльності не менше п’яти років, адреса робочого місця якого знаходиться у відповідному регіоні, виявив бажання здійснювати керівництво стажуванням, подає заяву про включення до реєстру керівників стажуванням до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця адвоката, згідно з даними ЄРАУ. Рада адвокатів регіону, до якої подана заява адвоката про включення його до реєстру керівників стажування, приймає таку заяву і протягом 30 робочих днів з дати її надходження письмово повідомляє заявника:

  • — про включення до реєстру керівників стажування;
  • — про відмову у включенні до Реєстру керівників стажування з обґрунтуванням підстав.

Рада адвокатів регіону зобов’язана протягом п’яти днів повідомити адвоката про включення його до Реєстру керівників стажування, внести про це відповідний запис, що є підставою для укладення договору на керівництво стажуванням.

Адвокат — керівник стажування одночасно може здійснювати стажування не більш як трьох осіб. Не може бути керівником стажування адвокат, який мав дисциплінарне стягнення (за винятком попередження) протягом трьох років, що передують його зверненню до ради адвокатів регіону для включення його до реєстру керівників стажування. Інформація про адвокатів — керівників стажування, їх спеціалізацію, стаж роботи, професійні здобутки та кількість вакантних місць стажистів, за поданням рад адвокатів регіонів, розміщується на офіційному веб-сайті НААУ відповідно до регіонів, у яких адвокати мають адреси своїх робочих місць згідно з даними ЄРАУ.

Стажисту на весь строк проходження стажування призначається один керівник стажування, що не позбавляє стажиста права протягом строку стажування пройти стажування ще у двох адвокатів з іншої спеціалізації, за їх згодою, за умови, що відомості про них включені до Реєстру керівників стажування. Особа, яка відповідає вимогам та виявила намір проходити стажування у відповідного керівника стажування (за наявності у нього вакантних місць стажистів), може оформити бронювання на майбутнє проходження стажування в раді адвокатів регіону. Остання протягом тридцяти робочих днів приймає рішення про призначення керівника стажування за його згодою. Особі, яка бажає стажуватись у певного керівника, що вже має трьох стажистів, повідомляється про це, а також про можливість обрання іншого керівника стажування.

Стажування може бути зупинено не більш як на півроку за ініціативою стажиста або керівника стажування, про що вказані особи протягом трьох днів письмово повідомляють раду адвокатів регіону, яка прийняла рішення про направлення на стажування, і надають звіт про обсяг виконання індивідуального плану стажування. На підставі повідомлення рада адвокатів регіону приймає рішення про зупинення стажування із зазначенням сумарного обліку часу стажування особи та, за необхідності, рішення про відкріплення стажиста від керівника стажування.

Стажування може бути припинено: за заявою стажиста; за ініціативою адвоката — керівника стажування, у разі порушення стажистом чинного законодавства, внутрішнього трудового розпорядку, відмови від виконання індивідуального плану та Програми стажування; за ініціативою ради адвокатів регіону, в тому числі: у разі вчинення стажистом особливо тяжкого, тяжкого злочину або злочину середньої тяжкості; у разі набрання відповідним обвинувальним вироком законної сили, визнання стажиста недієздатним або обмежено дієздатним; у разі незатвердження радою звіту адвоката-стажиста й висновку керівника стажування про проходження стажування. Про припинення стажування стажист і керівник стажування повідомляють раду адвокатів регіону письмовою заявою протягом трьох робочих днів. Зазначене повідомлення є підставою для прийняття радою адвокатів регіону рішення про припинення стажування. У разі винесення радою адвокатів регіону рішення про припинення стажування для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю особа зобов’язана пройти новий шестимісячний строк стажування за процедурою, встановленою цим Положенням.

За результатами стажування стажист складає звіт про виконання індивідуального плану стажування, а керівник стажування — висновок про оцінку стажування і про готовність стажиста адвоката самостійно здійснювати адвокатську діяльність. Висновок адвоката — керівника стажування має містити оцінку практичних навичок, набутих стажистом у процесі стажування, виконання індивідуального плану та Програми стажування, рекомендацію про можливість допуску стажиста до адвокатської практики або необхідність продовжити стажування. При цьому строк продовження стажування не може перевищувати трьох місяців.

Методика оцінювання стажування затверджується РАУ. При оцінюванні результатів стажування рада адвокатів регіону на своєму засіданні:

  • — проводить співбесіду зі стажистом;
  • — вивчає процесуальні документи стажиста, у разі необхідності — матеріали справ, у яких стажист надавав правову допомогу;
  • — вивчає скарги, подання, які надійшли стосовно стажиста у період стажування;
  • — вивчає звіт про результати стажування та висновок адвоката — керівника стажування про готовність стажиста адвоката до здійснення адвокатської діяльності;
  • — заслуховує, у разі необхідності, керівника стажування.

Протягом тридцяти днів з дати отримання документів рада адвокатів регіону приймає рішення про: видачу особі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; продовження стажування на строк від одного до трьох місяців.

Рішення ради адвокатів регіону про продовження стажування може бути оскаржено стажистом або адвокатом — керівником стажування протягом тридцяти днів з дня його отримання до РАУ або до суду.

Не пізніше 30 днів після прийняття радою адвокатів регіону рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю особу запрошують на складання Присяги адвоката України такого змісту: «Я (ім’я та прізвище) урочисто присягаю у своїй адвокатській діяльності дотримуватися принципів верховенства права, законності, незалежності та конфіденційності, правил адвокатської етики, чесно і сумлінно забезпечувати право на захист та надавати правову допомогу відповідно до Конституції і законів України, з високою відповідальністю виконувати покладені на мене обов’язки, бути вірним присязі».

Особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону в день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України. Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і посвідчення адвоката України не обмежуються віком особи та є безстроковими. Зразки свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю і посвідчення адвоката України затверджуються РАУ. Одночасно з видачею свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, але не пізніше трьох робочих днів від дати отримання такого свідоцтва, уповноважена особа ради адвокатів регіону вносить відповідні дані про адвоката до ЄРАУ.

Окремої уваги заслуговують правові підстави та порядок зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю, визначені в розділі V Закону. Так, згідно з його ст. 31 право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі:

  • 1) подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності — з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката;
  • 2) набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно адвоката за вчинення злочину, крім випадку вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі, — з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду;
  • 3) накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю — з дня прийняття кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури відповідного рішення;
  • 4) визнання адвоката за рішенням суду недієздатним або обмежено дієздатним — з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Другие публикации:  Закон алименты содержание родителей

Право на заняття адвокатською діяльністю поновлюється у разі:

  • 1) зупинення права з підстави подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності — з дня, наступного за днем отримання радою адвокатів регіону заяви адвоката про поновлення права на заняття адвокатською діяльністю;
  • 2) зупинення права з підстави набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно адвоката за вчинення злочину — з дня, наступного за днем отримання радою адвокатів регіону підтвердження про погашення або зняття в установленому законом порядку судимості;
  • 3) зупинення права з підстави накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю — з дня закінчення строку, на який, згідно з рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, було зупинено право на заняття адвокатською діяльністю, а також в разі оскарження — з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду або з дня прийняття відповідного рішення ВКДКА;
  • 4) зупинення права з підстави визнання адвоката за рішенням суду недієздатним або обмежено дієздатним — з дня, наступного за днем отримання радою адвокатів регіону відповідного рішення суду.

Протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Він (вона) також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв’язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з’їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до ЄРАУ.

Відповідно до ст. 32 Закону право на заняття адвокатською діяльністю припиняється шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття останньою у разі:

  • 1) подання адвокатом заяви про припинення права на заняття адвокатською діяльністю — з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви;
  • 2) визнання адвоката безвісно відсутнім або оголошення його померлим — з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду;
  • 3) смерті адвоката;
  • 4) накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю — з дня прийняття кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури відповідного рішення;
  • 5) встановлення факту надання недостовірних відомостей для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та складення присяги адвоката України — з дня прийняття КДКА відповідного рішення;
  • 6) набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно адвоката за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі — з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Припинення права особи на заняття адвокатською діяльністю має наслідком припинення такої діяльності та права особи на участь у роботі органів адвокатського самоврядування. Відомості про припинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до ЄРАУ.

Особенности правового статуса адвоката в советский период

1Соловьева Юлия Ивановнапреподаватель кафедры уголовного права и криминологии

СевероЗападного института (филиала)

Университета имени О.Е. Кутафина (МГЮА), г. Вологда,

членАссоциации юристов России,аспирант Университета имени О.Е. Кутафина (МГЮА)email: [email protected]

Особенности правового статуса адвоката в советский период

Адвокатура на протяжении всей истории своего развития играла достаточно важную роль в жизни нашей страны. Период деятельностиадвокатуры советского образца представляет определенный научный интерес. Встатье приводится анализ особенностейразвития правового статуса адвокатав советский период.

Ключевые слова: Правовой статус адвоката,формы организации защитыи представительства,задачи адвокатуры,особенности статуса адвоката в советский период.

Революционный период России не мог не отразиться на институте адвокатуры. В связи с политическими событиями были упразднены все судебные учреждения российского буржуазного государства[1]. Ликвидация адвокатуры была провозглашена первым законодательным актом о суде ‬Декретом о суде № 1, принятым 22 ноября 1917г.[2].В научной литературе, приводятся различные варианты периодизации развития советской адвокатуры. Нет единого мнения относительно момента возникновения статуса советского адвоката. А.С. Тагер выделял следующие периоды советской адвокатуры: 1) с 1917 по 1922 годы ‬период экспериментов; 2) с 1922 по 1929 годы ‬период самоуправляемой адвокатуры и индивидуальной практики; 3) с 1929 года ‬период коллективизации[3]. А.Д. Святоцкий выделил периоды коллективных форм хозяйства (1928 ‬1936 гг.), централизации советской адвокатуры (1936 ‬1941), адвокатуру в годы войны (1941 ‬1945), децентрализации советской адвокатуры (1945 ‬1960 гг.). По мнению А.Я. Кодинцева, данная хронология является спорной, так как при ее построении автор использовал разные критерии: и ©правовое регулированиеª, и ©организационные формыª, и ©спецификуª[4].А.В. Клевцов разделил историю развития российской адвокатуры в советский период на следующие этапы: 1) ликвидация дореволюционной адвокатуры; возникновение и развитие института советской защиты и судебного представительства (1917 ‬1922 гг.); 2) учреждение советской адвокатуры, становление советской адвокатской корпорации (1922 ‬1930 гг.); 3) коллективизация организации российской адвокатуры (конец 1922 ‬начало 1930х гг.); 4) адвокатура в условиях укрепления тоталитарного государства (1930е гг.): изменения в правовом положении защиты по Конституции СССР 1936 г. и положению об адвокатуре СССР 1939 г.; 5) Великая Отечественная война и изменения в правовом статусе, обязанностях, кадровом составе адвокатуры, усиление роли партии в ее руководстве (1941 ‬1950е гг.); 6) демократические преобразования в стране и расширение роли адвоката в суде и на предварительном следствии (1960 ‬1980е гг.). По мнению А.В. Клевцова, период с ноября 1917 по май 1922 гг. носил переходный характер, и период деятельности в России адвокатуры советского образца следует исчислять с 1922 по 1991 гг.[5]. Иной позиции по данному вопросу придерживался А.Л. Ривлин. Согласно его взглядам, момент возникновения советских адвокатских органов не следует связывать с принятием Положения об адвокатуре от 26 мая 1922 г., в действительности первые 2адвокатские органы были учреждены почти одновременно с образованием нового, советского суда в РСФСР. Они отличались своеобразием, не раз изменялись, но это не значит, что их вообще не существовало[6].По поводу ликвидации адвокатуры в науке имели место кардинально противоположные суждения. Ю.И. Стецовский, считая произвол сутью большевизма, говоря об упразднении присяжной и частной адвокатуры, писал, что ©захватив власть, коммунисты уничтожили основы праваª[7]. Н. Коржавин был еще более категоричен в оценках деятельности коммунистов: ©весь коммунизм одинаково преступен, и на всех этапах своего развития (1917 ‬1935 гг.)ª[8]. И.К. Кукарский полагал, что адвокатура как часть надстройки буржуазнопомещичьего общества служила тем же классовым целям,что и суд. Поэтому, по его мнению, она разделила судьбу царского суда; и Октябрьская революция, в свою очередь, расчистила путь для создания нового института защиты[9].По мнению А.Я. Сухарева, хотя Декрет № 1 не учреждал новую адвокатуру как самостоятельную организацию, тем не менее идея революционной законности применительно к этому институту выражалась в разрешении вопроса о необходимости организовать судебную защиту на принципиально иной классовой основе[10].Декретом о суде № 1 к выполнению функции защиты в уголовных делах и представительства в гражданских допускались ©все неопороченные граждане обоего пола, пользующиеся гражданскими правамиª[11]. В качестве защитников стали допускаться женщины, что было положительным моментом. Декретом не устанавливалось никаких требований к лицам, осуществляющим защиту и представительство. Законодательство не содержало регламентации их статуса. По мнению Т.Г. Мишиной, тем самым происходил отказ от профессионализма адвокатов[12]. Как справедливо отмечал А.В. Клевцов, в целом судебная защита была отброшена по уровню организационного статуса к состоянию, в котором она пребывала до судебной реформы 1864 г.[13].Первые адвокатские органы были созданы в РСФСР Декретом о суде № 2 от 7 марта 1918 г.[14]. При Советах рабочих, солдатских и крестьянских депутатов учреждались коллегии лиц, посвящающих себя правозаступничеству как в форме общественного обвинения, так и общественной защиты. В эти коллегии вступали лица, избираемые и отзываемые Советами рабочих, солдатских и крестьянских депутатов. Соответственно, вступление в коллегию не ограничивалось никакими цензами. Согласно положениям Декрета, судебное следствие происходило при участии обвинения и защиты, только лица, входящие в состав коллегии, имели право выступать в судах за плату (ст. 23 ‬25). Это было важной особенностью их статуса. Участие защиты в стадии предварительного следствия могло быть ограничено по постановлению следственной комиссии, если того требовали интересы раскрытия истины (ст. 21). Кроме того, было принято Постановление Президиума Московского совета рабочих и красноармейских депутатов от 28 августа 1918 ©О коллегии правозаступниковª, основанное на Декрете о суде № 2, в соответствии с которым избранным советам предоставлялась дисциплинарная власть в отношении членов коллегии [15].Коллегии правозаступников просуществовали до конца 1918 г. 30 ноября 1918 г. было принято Положение ©О народном суде РСФСРª, которое предусмотрело иную форму организации защиты. Коллегии правозащитников заменялись коллегиями защитников, обвинителей и представителей сторон в гражданском процессе. Члены коллегий избирались исполкомами Советов рабочих и крестьянских депутатов на общих со всеми должностными лицами Советской республики основаниях и получали содержание как должностные лица[16]. Соответственно, вводилась государственная защита, члены коллегий имели статус должностных лиц. Закон запрещал гражданам обращаться за юридической помощью 3к адвокату лично. Необходимые прошения должны были направляться руководству коллегии или всуд, и эти инстанции назначали адвокатов. С конца 1918 г. защитника, за редким исключением, перестали допускать к участию в предварительном следствии[17].11 мая 1920 г. был принято Постановление СНК ©О регистрации лиц с высшим юридическим образованиемª.В соответствии с данным документом, лица с высшим юридическим образованием, работавшие ранее в том числе и в адвокатуре, должны были пройти регистрацию в подотделах учета и распределения рабочей силы по месту жительства[18]. Их направляли в порядке трудовой повинности в учреждения, нуждающиеся в юристах. Следующим шагом стала ликвидация коллегий защитников, обвинителей и представителей сторон в гражданском процессе принятым ВЦИК 21 октября 1920 г. Положением ©О народном судеª, которым взамен были созданы при отделах юстиции кадры обвинителей и организации судебной защиты в порядке трудовой повинности. К защите, организуемой в порядке выполнения общественной повинности, привлекались все граждане, которые по своей профессии, образованию, партийному или служебному опыту были подготовлены к исполнению обязанностей защитников в суде[19].Как отмечал А.В. Клевцов, лица, привлекаемые в данный период к защите в форме трудовой повинности,часто не имели необходимых знаний, и такая защита, в сущности, носила формальный характер[20]. По мнению Л.А. Стешенко, привлечение юристов к ведению дел на основе трудовой повинности означало ликвидацию адвокатской корпорации[21].Существующие формы организации защиты не удовлетворяли потребности того времени в профессиональной адвокатуре. 26 мая 1922 г. ВЦИК было принято Положение, в соответствии с которым законодательно учреждалась адвокатура и основные принципы ее работы. Положением об адвокатуре 1922 г. определялись организационные формы адвокатуры, ее взаимоотношения с государственными органами[22]. Положение предусматривало образование при губернских отделах юстиции коллегий защитников по уголовным и гражданским делам. Коллегии должны были осуществлять функции защиты и представительства и оказывать другую юридическую помощьнаселению. Члены коллегий защитников первого состава утверждались президиумом губисполкома по представлению губернского отдела юстиции. В дальнейшем прием производился президиумом коллегии; вновь принятые лица утверждались губисполкомом[23]. Устанавливались строгие рамки для членства в коллегиях: членами коллегии могли быть избраны лишь те лица, которые имели не менее чем двухлетний стаж работы в качестве судьи, следователя, правозаступника, консультанта отдела юстиции. В противном случае кандидату в адвокаты предстояло выдержать специальный экзамен. Не могли быть допущены в состав коллегий нетрудовые элементы, лица, не пользовавшиеся активным и пассивным избирательным правом[24]. Не был определен образовательный ценз для вступления в коллегию адвокатов. Ввиду его отсутствия коллегии защитников вынуждены были самостоятельно уделять большое внимание подготовке кадров адвокатов. Коллегии создавали курсы для молодых работников, не имевших юридического образования. За государственными органами закреплялось право исключать адвокатов из корпорации, что явилось наиболее важным полномочием в сфере контроля за деятельностью адвокатуры[25]. Как отмечал Ю. Хаски, на практике государственные органы этим правом отвода вскоре стали злоупотреблять, увольняя защитников без объяснений и невзирая на стаж работы в корпорации[26]. Положение о судоустройстве РСФСР от 19 ноября 1926г., подтверждавшее, в целом, установленный ранее статус коллегий защитников, контроль за коллегиями закрепляло за областными, губернскими и окружными 4судами. Положение также не устанавливало для приема в коллегию образовательного ценза[27].Принятым НКЮ РСФСР Положением ©О коллективах членов коллегии защитниковª от 27 февраля 1932 г. была закреплена новая организация работы адвокатуры. Коллективы защитников создавались в районах и городах и действовали под руководством президиума областных коллегий защитников. Деятельность коллегий осуществлялась под общим руководством и надзором областных судов и охватывала как непосредственно судебную работу, так и консультационную, ведение правовой пропаганды, повышение политических и профессиональных знаний[28]. Соответственно, Положением был расширен перечень полномочий адвокатов. Многоуровневая система контроля адвокатуры сохранялась.Следующим этапом является изменение правового статуса адвоката в связи с принятием Конституции СССР 1936 г. и Положения об адвокатуре СССР 1939 г. (1930е гг.).Конституция СССР[29], принятая в декабре 1936 г., закрепила право обвиняемого на защиту. Установление на конституционном уровне данного права свидетельствовало о новом этапе развития статуса адвоката в России, это потребовало дальнейшего организационного укрепления адвокатуры и совершенствования ее деятельности[30].16 августа 1939 г. было принято Положение об адвокатуре СССР, в соответствии с которым прием в коллегии адвокатов осуществлялся президиумом коллегии адвокатов. Коллегии комплектовались из лиц с высшим и средним образованием; имевшие среднее образование могли быть приняты в адвокатуру лишь при наличии стажа практической работы в органах юстиции не менее года. Допускался также прием в адвокатуру лиц, не получивших юридического образования, но проработавших не менее трех лет в качестве судей, прокуроров, следователей или юрисконсультов[31]. Впервые был установлен образовательный ценз для приема в коллегию. Возникший в конце 1920х гг. и закрепленный законодательно начиная с 1932 г. институт стажеров в адвокатуре также развивался в данный период: в большом объеме обеспечивалось дополнение рядов адвокатов за счет стажеров[32].Положением вводилось вместо термина ©защитникª понятие ©адвокатª; данный документ также содержал принципиальное указание на самоуправление коллегий: все вопросы, связанные с организацией и деятельностью коллегии адвокатов, разрешаются общим собранием членов коллегии адвокатов и президиумом коллегии адвокатов. Но осуществить все это в те годы, по мнению Ю.И. Стецовского, удавалось далеко не всегда. Коллегии рассматривались как придаток государственных органов. Кроме того, не способствовали самостоятельности развития адвокатуры массовые репрессии[33].Далеко не всегда адвокаты могли реализовывать установленное Конституцией 1936 г. право на защиту в конкретных делах. В 1934 году Президиум ЦИК СССР принял Постановление, которым по всем делам о ©политическихª преступлениях сократил срок следствия до 10 суток, исключил из судебного процесса и прокурора, и адвоката. Обжалование приговора также исключалось. В 1937 году этот порядок был распространен на все дела о вредительстве и диверсиях. Был введен внесудебный порядок рассмотрения дел с принятием высшей меры наказания, а также расстрел по спискам без расследования и суда. По мнению И.С. Яртых, в 1930е годы логика борьбы с политической оппозицией привела к откровенной изоляции адвокатуры[34].Руководстводеятельностью адвокатуры и организация коллегий адвокатов полностью возлагалась на НКЮ СССР. НКЮ СССР имел право отвода принятых в коллегию адвокатов. Положением 1939 г. была установлена возможность привлечения адвоката к дисциплинарной ответственности, вкачестве самой строгой санкции предусматривалось лишение статуса адвоката. Как отмечает А.В. Клевцов, 5новые правила освободили адвокатов от дисциплинарного надзора местных судов, передача этих вопросов в органы юстиции имела огромное значение, позволяющееисключить зависимость защитника от судей и улучшить взаимоотношения между ними[35]. Положением об адвокатуре 1939 г., в целом, были закреплены основы правового статуса адвоката, действовавшие до 90х годов XX века.Великая Отечественная война оказала огромное и в целом негативное влияние на развитие советской адвокатуры. По данным А.Я. Кодинцева, на 1 июня 1941 года в СССР в адвокатуре работало 12485 адвокатов, на 1 января 1943 года осталось 5589. Было закрыто 39 коллегий из 143. В первые годы на фронт отправлено 3000 адвокатов и еще около 1000 ‬в конце 1942 года[36]. В годы войны адвокаты работали в тяжелейших условиях. Продолжавшие свою деятельность адвокаты оказывали большую помощь военнослужащим, членам их семей, инвалидам войны, своевременное оказание которой приобрело особое значение[37]. В период с 1941 по 1950 гг. был издан ряд Указов Президиума Верховного Совета СССР, таких как: ©О военном положенииª, ©Об ответственности за разглашение государственной тайны и за утрату документов, содержащих государственную тайнуª, ©О применении смертной казни к изменникам родины, шпионам, подрывникамдиверсантамªª,Положение ©О военных трибуналахª и т.д.[38]. Органами правосудия в годы войны являлись народные суды и военные трибуналы. Адвокаты должны были действовать в соответствии с новой судебной системой, законодательной базой, учитывать политическую ситуацию в стране. В годы войны НКЮ СССР последовательно усиливал контроль над адвокатурой. При этом количество приказов по адвокатуре за этот период было сравнительно невелико ‬около 10. НКЮ проводились ревизии адвокатуры: ревизоры должны были проверять кадровое состояние коллегий, характер проведения производственных совещаний, политический уровень адвокатов, гонорарную практику, состояние дисциплины, учет и отчетность, участие в агитации и т.д. В годы войны закончилось формирование правовых основ советской адвокатуры в том виде, в каком они были заложены в Положении 1939 г. Качественный состав адвокатуры существенно не изменился[39].В первые послевоенные годыв адвокатуре работало значительное число малограмотных людей. Президиумы принимали лиц без юридического образования, с недостаточным образованием, без стажа юридической работы и т.д. Принимались судимые адвокаты. Руководство юстиции активно стимулировало адвокатскую учебу. Приказ Министерства юстиции СССР от 12 января 1945 года обязывал президиумы коллегий отчислять малограмотных адвокатов, не желающих повышать свою квалификацию. Особое внимание уделялось подготовке кадров адвокатуры. 1 июля 1950 года вышла Инструкция Министерства юстиции СССР ©О работе со стажерами в коллегиях адвокатовª. В стажеры могли быть приняты лица, окончившие юридические учебные заведения. Срок стажировки составлял шесть месяцев. Руководителями стажеров назначались наиболее квалифицированные адвокаты. Руководителю стажера надлежало разработать план стажировки. Дважды в месяц стажер должен был докладывать о своей работе. Стажерские конференции должны были проводиться ежеквартально. По окончании стажировки руководителю стажера надлежало представлять заключение о степени готовности стажера к самостоятельной адвокатской деятельности. Специальная комиссия при президиуме коллегии проверяла знания стажера и давала письменное заключение. Окончательное решение об отчислении стажеров изколлегии принимал министр юстиции республики или министр юстиции СССР. В апреле 1952 года в коллегиях проходила проверка работы с молодыми адвокатами[40].

Другие публикации:  Приказ об утверждении оргструктуры

В 1950х гг. Управление Минюста попрежнему пыталось оказывать влияние на коллегии адвокатов. Минюст имелправо выпускать инструкции, устанавливающие обязательные тарифы за оказание юридической помощи. Изза финансового 6кризиса, разразившегося в коллегиях в 1953 году, многие адвокаты оказались в затруднительном материальном положении. В октябре 1955 года былопринято Примерное Положение о порядке оплаты труда адвокатов. В Положении устанавливался гарантированный минимум заработка защитника. В 1954 году советские адвокаты осуществили защиту граждан по 606394 уголовным делам, по 292511 гражданским; составили 1136179 заявлений и жалоб, дали 843259 консультаций[41].В эпоху Н.С. Хрущева наблюдалась некоторая тенденция к усилению роли права и профессиональных юристов. В 1958 г. были внесены изменения в Основы уголовнопроцессуального законодательства СССР. Если, например, в 1922 ‬1939 гг. от защитника требовалось, чтобы он ©помогал судуª и ©не мешал следствиюª, на данном этапе отношение к защите существенно изменилось: появилось гораздо больше возможностей участвовать на более ранних стадиях разбирательства уголовных дел некоторых категорий клиентов. Защитник мог уже на стадии предварительного расследования представлять интересы несовершеннолетних, инвалидов, людей, не говоривших на языке, который использовался в суде. Начиная с 50х годов уже не ставилось под сомнение значение роли адвокатов в уголовном и гражданском судопроизводстве[42].Как отмечает В.Л. Россельс, от адвоката требовалось активное участие в процессе, освещение его политического значения, приветствовалась соответствующая идеологическая подготовка защитников[43]. По мнению Г.М. Резника, участие адвоката в качестве защитника в уголовном процессе являлось наиболее сложным и ответственным видом деятельности, его основной профессиональный долг состоял в квалифицированном и добросовестном представлении ианализе доказательств защиты[44].В 1962 году было принято Положение об адвокатуре РСФСР, которое определило структуру и систему функционирования адвокатского сообщества. В основу организации адвокатуры был положен территориальный принцип ее построения. В РСФСР действовали республиканские, краевые, областные и городские коллегии адвокатов. Коллегиальными органами руководства адвокатской деятельностью были общие собрания коллегии адвокатов, президиумы коллегии и ревизионные комиссии. Общее руководство коллегиями адвокатов и контроль за их деятельностью осуществлялся Минюстом. Изменился порядок приобретения статуса адвоката. Кроме состояния в коллегии, Положение установило цензы: состояние в гражданстве СССР, высшее юридическое образование и стаж работы по специальности юриста не менее двух лет. Продолжил свою жизнь институт стажировки. В члены коллегии не принимались лица, имеющие судимость, кроме того, устанавливалось новое требование: отвечать ©по своим моральным и деловым качествам званию советского адвокатаª[45].30 ноября 1979 года был принят Закон об адвокатуре в СССР, 20 ноября 1980 года ‬Положение об адвокатуре РСФСР. Эти документы четко определяли новые права и обязанности адвокатов, хотя и не внесли принципиальных изменений в структуру адвокатуры.Адвокату предоставлялось право запрашивать через юридические консультации из государственных и общественных организаций справки, характеристики и иные документы, необходимые для оказания юридической помощи, была установлена обязанность данных органов выдавать эти документы или их копии. Эта норма была установлена впервые и имела принципиально важное значение, поскольку создавала гарантии права адвоката на сбор доказательств[46]. На законодательном уровне закреплялось положение, согласно которому адвокаты могли участвовать на предварительном следствии и в суде по уголовным делам в качестве защитников, представителей потерпевших, гражданских истцов, гражданских ответчиков. Расширение полномочий адвоката способствовало повышению эффективности оказываемой им правовой помощи, 7росту его активности в процессе[47]. Важной гарантией обеспечения реализации прав адвоката было закрепление в законе положения, согласно которому адвокат не мог быть допрошен в качестве свидетеля об обстоятельствах, которые стали ему известны в связи с исполнением им обязанностей защитника или представителя. Вместе с тем, после осуждения культа личности Сталина и репрессий, имело место преследование адвокатов, связанное с их профессиональной деятельностью: вместо прямолинейных и жестоких использовались новые, белее изощренные способы ‬замаскированное нарушение процессуального закона (в том числе попытки допросить адвокатов в качестве свидетелей и тем самым лишить их возможности участвовать в рассмотрении дела в роли защитников), склонение свидетелей к даче ложных показаний против адвокатов, грубое запугивание и т.д.[48].В соответствии с Законом об адвокатуре в СССР, в члены коллегии адвокатов принимались граждане СССР, имеющие высшее юридическое образование и стаж работы по специальности юриста не менее двух лет. Прием в члены коллегии указанных лиц мог быть обусловлен прохождением испытательного срока продолжительностью до трех месяцев. Лица, окончившие высшие юридические учебные заведения, не имевшие стажа работы по специальности юриста или имевшие такой стаж менее двух лет, могли быть приняты в коллегию адвокатов после прохождения стажировки в коллегии сроком от шести месяцев до одного года[49]. Наличие высшего юридического образования для адвокатов стало условием, не допускающим исключений. Законом закреплялась возможность привлечения адвокатов к дисциплинарной ответственности, отчисления из коллегии. Основанием для прекращения членства в коллегии адвокатов было совершение проступков, не совместимых с пребыванием в коллегии. Кроме того, большое внимание уделялось профессиональному уровню адвокатов: предусматривалась возможность исключения из коллегии при обнаружившейся невозможности исполнения адвокатом своих обязанностей вследствие недостаточной квалификации (ст. 14 Закона об адвокатуре в СССР). Коллегии адвокатов являлись добровольными объединениями лиц, занимающихся адвокатской деятельностью. Высшим органом коллегии адвокатов было общее собрание (конференция) членов коллегии, исполнительным органом президиум, контрольноревизионным органом ревизионная комиссия. Попрежнему коллегии адвокатов оставались в зависимости от Министерства юстиции: в случаях несоответствия действующему законодательству решения общего собрания (конференции) или постановления президиума коллегии адвокатов Министерство юстиции СССР было вправе приостановить их действие. Кроме того, коллегии адвокатов могли быть образованы только с одобрения местных государственных органов и республиканского министерства юстиции, несмотря на то, что рассматривались как ©общественные организацииª[50].В Законе об адвокатуре в СССР отсутствовали какиелибо дефиниции, характеризующие адвокатскую деятельность: не было закреплено столь важных понятий, как ©адвокатураª и ©адвокатская деятельностьª. По мнению А.Г. Кучерены, это упущение привело к расширительному толкованию данных понятий в период либеральных реформ 1991 ‬1993 годов, в результате чего в институт адвокатуры были включены частнопрактикующие юристы, коммерческие фирмы и т.д., созданы многочисленные ©параллельныеª адвокатские структуры[51]. В соответствии со ст. 1 Закона об адвокатуре в СССР, основной задачей советской адвокатуры являлосьоказание юридической помощи гражданам и организациям. Ряд задач адвокатуры, закрепленных в этой же статье, не соответствовал специфике адвокатской деятельности: например, содействие адвокатуры соблюдению и укреплению социалистической законности, воспитанию граждан в духе точного и неуклонного 8исполнения советских законов, бережного отношения к народному добру и т.д. Это соответствовалодуху времени, политическим и идеологическим установкам государственных органов, которые оказывали влияние на статус советского адвоката.В целом, демократические изменения в законодательстве о статусе адвоката создали основу для дальнейшего совершенствования деятельности, расширения организационных и правовых возможностей адвокатуры, принятия Федерального закона от 31 мая 2002 г.№ 63ФЗ ©Об адвокатской деятельности и адвокатуре в Российской Федерацииª[52].Таким образом, можно выделить следующие особенности правового статуса адвоката в советский период:

контроль государства за кадровым составом адвокатуры;

©идеологическое воспитаниеª адвокатов как неотъемлемая часть их профессиональной подготовки;

влияние политических репрессий на качественный состав адвокатуры;

наличие у государственных органов полномочий по контролю за дисциплинарной практикой коллегий адвокатов, возможности исключения из корпорации ©политически чуждых элементовª;

постепенное увеличение объема полномочий адвоката и повышениеэффективности помощи, оказываемойадвокатом.

Ссылки на источники:

[1] Грудцына Л.Ю. История российской адвокатуры: краткий обзор // Адвокат. ‬2006. ‬№ 9. ‬С. 18.[2]Декрето суде № 1 от 22 ноября 1917г.См:Декреты советской власти. I ‬XII. Т. I. 25октября 1917 г. ‬16 марта 1918 г. ‬М.: ©Государственное издательство политической литературыª, 1957. ‬С. 124‬126.[3] Цит.по: Дубровский М.К. К вопросу о советской адвокатуре // СЗ. ‬1937. ‬№ 1. ‬С. 56‬58. См: Кодинцев А.Я. Теория и история советской адвокатуры 30 ‬50х годов в трудах советских, российских и зарубежных ученых // Адвокат. ‬2008. ‬№ 11. ‬С. 106.[4] Там же. ‬С. 109.[5] Клевцов А.В. Становление и развитие российской адвокатуры в советский период (1917 ‬1991). Историкоправовой аспект. Дис. … кандидата юридических наук: 12.00.11. ‬М., 2006. ‬С. 10‬16.[6]Ривлин А.Л. Организация адвокатуры в СССР. Учебное пособие для студентов юридических вузов и факультетов. ‬Киев: Издательское объединение ©Вища школаª, 1974. ‬С. 19.[7] Стецовский Ю.И. Становление адвокатуры в России. ‬М.: Волтерс Клувер, 2010. ‬С. 100.[8] Коржавин Н. Адвокатура дьявола // Нева: ежемесячный литературный журнал. ‬2004. ‬№ 8. ‬С. 178.[9]Кукарский И.К. Развитие советской адвокатуры, ее деятельность и задачи на современном этапе / Круглов А.А. Советская адвокатура. Задачи и деятельность. ‬М.: Юридическая литература, 1968. ‬С. 6.[10]Сухарев А.Я. Роль и задачи советской адвокатуры. ‬М.: ©Юридическая литератураª, 1972. ‬С. 10.[11] Декрето суде № 1 от 22 ноября 1917г.См:Декреты советской власти.I ‬XII.Т. I. Указ. соч. ‬С. 124‬126.

9[12]Мишина Т.Г. Развитие советской адвокатуры в период с 1944 по 1991 гг. (на материалах Новгородской области). Дис. … кандидата юридических наук: 07.00.11. ‬СПб., 2012. ‬С. 16.[13] Клевцов А.В. Указ. соч. ‬С. 17.[14]Декрето суде № 2 от 7 марта 1918г. См:Декреты советской власти. I ‬XII. Т. I. Указ. соч. ‬С.453‬474.

[15] Ривлин А.Л. Указ. соч. ‬С. 21.[16] Кучерена А.Г. Адвокатура. ‬М.: Юристъ, 2009. ‬С. 100‬101.[17] Стешенко Л.А., Шамба Т.М. Адвокатура в Российской Федерации: учебник для вузов. ‬М.: Норма, 2001. ‬С. 42.[18] Постановление СНКот 11 мая 1920 г.См:Декреты советской власти. I ‬XII. Т. VIII. Апрель ‬май 1920 г. ‬М.: ©Государственное издательство политической литературыª, 1976. ‬С. 181‬184.[19]Кучерена А.Г. Указ. соч. ‬С. 91.

[20]Клевцов А.В. Указ. соч. ‬С. 31.[21]Стешенко Л.А., Шамба Т.М. Указ. соч. ‬С. 42.[22]Стецовский Ю.И. Советская адвокатура. Учеб. пособие для вузов. ‬М.: ©Высшая школаª, 1989. ‬С. 78.[23] Кукарский И.К. Указ. соч. ‬С. 7.[24] Сухарев А.Я. Указ. соч. ‬С. 17.[25]Клевцов А.В. Указ. соч. ‬С. 43.[26]Хаски Ю. Российская адвокатура и советское государство. Происхождение и развитие советской адвокатуры 1917 ‬1939 гг. ‬М.:ИГПАН, 1993. ‬С. 96‬97.[27]Кучерена А.Г. Роль адвокатуры в становлении гражданского общества в России. ‬М.: Penates

Пенаты, 2002. ‬С. 39‬46.[28]Кучерена А.Г. Адвокатура. ‬М.: Юристъ, 2009. ‬С. 105.[29] Конституция (Основной закон) СССР утв. Постановлением чрезвычайного VIIIсъезда советов СССР от 5 декабря 1936 г. // Известия ЦИК СССР и ВЦИК. ‬1936. ‬№ 283.[30] Кукарский И.К. Указ. соч. ‬С. 8.[31] Кучерена А.Г. Указ. соч. ‬С. 105. [32] Клевцов А.В. Указ. соч. ‬С. 84.[33] Стецовский Ю.И. Советская адвокатура. Учеб. пособие для вузов. ‬М.: ©Высшая школаª, 1989. ‬С. 80.[34] Яртых И.С. Адвокатура и власть. ‬М.: ©Юрлитинформª, 2003. ‬С. 73.[35] Клевцов А.В. Указ. соч. ‬С. 84‬92.[36] Кодинцев А.Я. Советская адвокатура в годы Великой Отечественной войны // Адвокат. ‬2007. ‬№ 12. ‬С. 70.[37] Клевцов А.В. Указ. соч. ‬С. 84‬92.[38] Уголовное законодательство СССР и союзных республик (основные законодательные акты) / под ред. Д.С. Карева. ‬М.: Государственное издательство юридической литературы, 1957. ‬С. 28‬29.[39]Кодинцев А.Я. Советская адвокатура в годы Великой Отечественной войны // Адвокат. ‬2007. ‬№12. ‬С.75‬80.[40] Кодинцев А.Я. Советская адвокатура в послевоенный период // Адвокат. ‬2008. ‬№ 6. ‬С.86‬98.[41] Кодинцев А.Я. Советская адвокатура на переломе эпох (середина 50х годовXX века) // Адвокат. ‬2008. ‬№ 8. ‬С.116‬121.[42] Грудцына Л.Ю. Российской адвокатуре 140 лет: историческая ретроспектива // Адвокат. ‬2004. ‬№ 11. ‬С. 113.

10[43] Россельс В.Л., Огнев П.А., Левин А.М. Защитник в советском суде. Пособие для адвокатов. ‬М.: Государственное издательство юридической литературы, 1960. ‬С. 25.[44]Резник Г.М., Славин М.М. Право на защиту. ‬М.: Моск. рабочий, 1976. ‬С. 32‬53.[45]Кучерена А.Г. Указ. соч. ‬С. 107‬108.

[46]Кучерена А.Г. Роль адвокатуры в становлении гражданского общества в России. ‬М.: Penates

Пенаты, 2002. ‬С. 49‬50.

[47] Грудцына Л.Ю. Российской адвокатуре 140 лет: историческая ретроспектива // Адвокат. ‬2004. ‬№ 11. ‬С. 115.[48] Рогаткин А.А. Преследование адвокатуры: каратаевщина // Адвокат. ‬2008. ‬№ 9. ‬С. 35.[49] Закон об адвокатуре в СССР от 30.11.1979 // СПС ©КонсультантПлюсª.[50] Грудцына Л.Ю. Российской адвокатуре 140 лет: историческая ретроспектива // Адвокат. ‬2004. ‬№ 11. ‬С. 115.[51]Кучерена А.Г. Указ. соч. ‬С. 54.[52]Федеральный закон РФ ©Об адвокатской деятельности и адвокатуре в РФª от 31.05.2002 г. № 63ФЗ (с последующими изменениями и дополнениями) // СПС ©КонсультантПлюсª.